Ось ми майже рік разом.Мабуть ти і не здогадуешься, що ти став ближче від усіх.Навіть більше… ніхто так близько ще до серця не був.Розумієш, мені ніколи не забути як ти відкрив мене і я згадала, якою була раніше… до цього тирана.І ці ромашки… вже й забула як сильно я іх любила, але жоден не подарував… лиш ти.Чи пам'ятаєш ти це? Чи пам'ятаєш ти моє враження від перших квітів, що ти мені подарував? Я все пам'ятаю.Хоч і люблю я квіти та твої обійми це дещо казкове, набагато краще від усіх подарунків на Землі.Пам'ятаєш ту гойдалку, якої тепер немає в парку, що ми на ній разом гойдались і той найяскравіший досвід довіри тобі? Як страшно було вперше, оскільки я наче була опалена гірким досвідом… В твоїх очах виднілася надія і прагнення.Надія чи то на те, що заслужив, чито то на то, що я не побоюсь знову стати слабкою і дозволю тобі бути чоловіком, головним у наших відносинах.Прагнення… А прагнення бути поряд понад усе… допомогти, підтримати, бути поряд, щоб я могла відчувати себе у безпеці, бо ти ніколи не покинеш мене одну з усім негативом… Так, ніколи не покинеш… Дивно, але з самого початку чи наших відносин, чи твого дивного і фатального експерименту мені здавалося, що ти дуже надійний і достатньо тобі пригорнути мене до свого серця, як час застигне… Я буду схована десь далеко в глибинах тебе і ніщо мене не відшукає, бо ти захистиш мене.І досі твої обійми хоч і так рідко… та все ж таки ховають.

Ось згадала як картало серце серце через те, що я така побита життям, немов побита, стара, хвора кішка… А ти… Це твої перші такі відносини і тобі буде дуже тяжко зі мною, лікувати мене.Що я можу дати тобі? Геть нічого в душі немає, крім болю і відчаю.А ти часто втішав мене, що знаєш.Я любила тебе і ти втішаючи, казав, що більшого за це тобі й не потрібно… Мабуть, я ніколи цього не зрозумію, як і не зрозумію того, нащо тобі потрібна була така.Та ти і зараз у часи, напевно, якогось могу відчаю кажеш, що тільки любов...

Я пам'ятаю як сильно ображав і я довго не могла розтанути від болю.Ти був не такий як зараз… Шкода, але я винна, мабуть, що так сталось… Ти плакав у телефон і казав, що все повернеш… Ти був такий… Зараз став сильним, міцним і інколи дещо видніється сентиментальність.Тоді мені так хочеться пригорнути тебе і заспокоїти, лиш трохи глибоко в душі радію, що я не вбила в тобі це… Мабуть, це не добре.

Сьогодні забажалося мені сказати тобі дякую за все і пробач так само.

P.S.Ти — моє життя і заголовок мого життя — ти...

Це не все, але те, що так рвалося.